Земельний конфлікт, який спалахнув нещодавно в місті Івано-Франківську, – по-своєму унікальний. Чи не вперше в історії краю мешканці традиційно релігійного Прикарпаття відкрито постали проти Церкви з питань, що не пов’язані з віросповіданням, канонами чи обрядами.

Прикарпаття, звісно, важко назвати еталоном релігійної толерантності, і міжконфесійні суперечки свого часу, особливо в першій половині 90-х років, розкололи не одну – до того часу дружню – громаду. Доходило до бійок і крові. Ще й зараз такі непорозуміння тліють у деяких селах області, ризикуючи, якщо хтось піділлє на їх вугілля трохи протестного (а краще фінансового) «масла», розгорітися у справжнє протистояння. Та конфліктна ситуація, про яку піде мова далі, – принципово нова. Бо ж вона не розколола, а навпаки об’єднала громаду, змусивши людей різних віросповідань, різних політичних поглядів, національностей та віку стати єдиним фронтом, щоб захистити своє право на клаптик зеленої зони від свавілля церковних та муніципальних чиновників. Тож релігійні почуття тут ні до чого.

k2Все почалося близько двох тижнів тому. Тоді на клаптику землі, що розділяє територію монастиря УГКЦ, що по вулиці Івасюка в Івано-Франківську та парк вздовж вулиці Молодіжної, відомий у народі через своє розташування, як парк «Молодіжний», невідомі робітники почали прискорено встановлювати паркан-сітку. Ця обставина обурила мешканців прилеглих мікрорайонів, бо ж їх діти звикли гратись на вказаній зеленій зоні, там часто відпочивають молоді мами з дітьми, а ще вони всерйоз побоюються, що невідомі на той час будівничі паркану можуть зазіхнути і на територію парку «Молодіжний».

k3Численні стихійні протести з даного приводу не залишились без уваги міської влади. Як вже писала «ЗЛ», 11 червня питання встановлення невідомими особами паркану на пустирі по вулиці Івасюка стало предметом розгляду на оперативній нараді у Івано-Франківського міського голови Віктора Аншукевичуса. «Парк Молодіжний. Хто там городить тин? – обурено запитував тоді мер керівників міського управління земельних відносин, – Це що церква там обгороджує чи що?… Вже обгороджують зі сторони монастиря». Нагадаємо, міські земельники зробили тоді великі круглі очі, усім своїм єством показавши, що не знають ані про паркан, ані про тих, хто його споруджує. Тоді міський голова доручив їм особисто виїхати на місце і самостійно розібратись у ситуації. А крім того, підняти документи, кому сьогодні належить вказана земля і чи передавалася вона комусь у власність чи оренду. «Наскільки мене поінформували…, – зазначив тоді мер, – підніміть документи, чи там комусь щось давали. По пам’яті – нікому нічого не давалося. Земельна ділянка нікому не передавалася. Навіть дозволу на створення проекту землеустрою не давали. Тому що таку б ділянку я запам’ятав би – стовідсотково».

k4Свого апогею конфлікт досяг 19 червня, коли зголосилися власники паркану і, як виявилося, земельної ділянки. Власниками виявилось Єпархіальне управління Української греко-католицької церкви, представник якого – отець Роман Кузмінський повідомив, що земельну ділянку між монастирем та парком Молодіжний ще в (!) лютому 2010 року Івано-Франківська міська рада (попереднього скликання) на своїй сесії ухвалила передати Церкві. На підставі цього рішення, як стверджує панотець, в травні 2010 року було розроблено Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Зведення паркану отець Роман пояснює прагненням захистити ділянку від засмічення. «Ми побачили, що масово зараз завозять сміття, – зазначив панотець, – і буквально тиждень тому заїхала машина – висипала мусор на територію. Це перше. Друге: бачите, що на цій території робиться – безпорядок. Значить, весь мусор, який є тут, в районі, – чистять дерева – все зносять сюди, на цей пустир, викидають сміття… Можемо побачити от: вся територія є засмічена гілками дерев. І це робиться для того, щоби привести цю територію в порядок. Будуватися тут нічого не планується. Що ми плануємо зараз зробити? Загородити свою територію, яка нам зараз відведена, потім ми плануємо покосити траву, плануємо вивезти весь мусор з цієї землі, з цієї території. І плануємо ще ці гілки дерев – чи їх вивезти, чи спалити – ну це вже там як дозвіл чи як екологія скаже, санстанція – не знаю, ще над цим не думали».

На підтвердження своїх слів про те, що Церква є законним власником вказаних земель священик продемонстрував відповідні документи.

Поспілкуватись з новими (тобто, як виявилось, старими) власниками землі прийшло кілька десятків мешканців прилеглих до парку житлових масивів. Ображені новиною про те, що тепер для ігор їхніх дітей залишається ще менше простору, люди спілкувалися з церковними чиновниками на підвищених тонах, тож зустріч переросла у такий собі імпровізований мітинг-сварку. «Забирайтеся геть усі і забирайте паркан!», «Паркану тут не буде – ми його знесем, охороняйте – не охороняй. Буде мордобой, якщо треба», «Зробили усі документи, щоб сміття вивезти? – Це смішно», «Сітку поріжуть за ніч – тому краще знімайте вже», «Ми просто зберемось – не дамо тут працювати – мами стануть з дітьми і не пустять нікого», «Хіба то люди? То не люди – то духовенство! Їм, бачте, можна все!», «Що? Хочете, щоб до бійні дійшло?», «Якщо ви – Церква – для людей, то маєте це (паркан – ред.) прибрати!» «Люди промовчали, коли вони хапнули втричі більшу територію під монастир. Промовчали тепер – то вони це забрали. Ще трохи – то вони і парк заберуть», «Вони кажуть, що то люди насмітили – то не люди, то комунальники, то ЄРЦ сміття звозить», «Це просто брехня! Або прикриваються церквою. І не стидно вам потім буде одягати рясу і йти до людей?»… – ось лише невеликий перелік цитат, які ілюструють градус обурення, що панував на зустрічі 19 червня.

Мешканці переконані, що продемонстровані священиком документи – фальшивка, зроблена лише днями «заднім числом». А ще вони не вірять запевненням, що на огородженій ділянці нічого не планується будувати і паркан ставить виключно для недопущення вивозу сюди сміття. Люди резонно припускають, що, якби документи на право власності на вказану земельну ділянку Церкві зробили ще у травні 2010 року, навряд чи очільники Єпархіального управління три роки зволікали б із зведенням паркану. Крім того, їх дивує, що Церква провела таку громіздку роботу з оформлення права власності на землю виключно заради того, щоб на пустир не звозили сміття. В даному контексті цікавим є той факт, що на вказаний пустир відходи зрізки дерев – гілки та інше природне сміття протягом тривалого часу звозили комунальні підприємства міста, а власник, який би заборонив це до останнього часу не зголошувався. А отже навіть міські комунальники досі не знали про те, що ділянка вже протягом трьох років перебуває у приватній власності.

«Твориться безпредєл, – прокоментував «ЗЛ» позицію мешканців місцевий громадський активіст, який назвався Михайлом Петровичем, – розказують казки, що вони відгородилися від людей, щоб вивезти сміття. Все побудовано на брехні. Документи, які вони показують, – то фальшивка». Зі слів пана Михайла, 18 червня трапився інцидент, коли сторож ділянки накричав на дитину, що, за звичкою, гралася на ділянці. Дитина заплакала, а сторож, коли з ним з даного приводу спілкувались батьки дитини, навіть не повважав за доцільне представитись і пояснити причину, з якої дитині не дозволялося заходити на територію, де раніше діти гралися без будь-яких проблем.

Учасники протесту кілька разів погрожували знести встановлений паркан самотужки і церковники навіть викликали на свій захист наряд міліції. Щоправда, ситуація дещо втихомирилася і міліціонери полишили місце баталій.

До конфлікту долучились також і народні обранці: депутат Івано-Франківської обласної ради Сергій Адамович та депутат Івано-Франківської міської ради Віталій Бурко. Перший прибув на запрошення мешканців, другий – на запрошення священиків, проте обидва погоджуються, що ситуація складна. «Мене запросив отець Роман, бо тут є конфлікт з мешканцями. – розповів «ЗЛ» депутат В.Бурко, округ якого межує з територією, де виникла суперечка,- Коли я дізнався про цей конфлікт, я взагалі не знав, чий це паркан. Ми тут регулярно проводили толоки – прибирали територію від сміття. Думали, що це земля громади міста. Потім дізнався про земельний конфлікт. Ми пішли до настоятеля монастиря, але він пояснив, що монастир до того нічого не має. Зазначив, що відношення до того має Єпархіальне управління УГКЦ і порадив звернутись до настоятеля Кафедрального собору. Тоді ми попросили робітників запросити ініціаторів будівництва. Приїхав отець Роман – показав рішення сесії, державний акт на землю. Яку я можу тут займати позицію? Інтерес місцевих мешканців тут, звісно, порушено. Це зелена зона. Моє бачення – ту конфлікт Церкви та громади. Хоча я вважаю, що Церква і громада – це якісь дві речі невід’ємні. Вочевидь, мешканці повинні створити ініціативну групу і йти до Церкви. Хоча це треба було робити ще 2010 року».

«Мешканці мікрорайону стали заручниками тих подій, які відбулися в лютому 2010 року», – вважає депутат облради Сергій Адамович. Для вирішення питання він намагався зв’язатись з керівниками міста – Івано-Франківським міським головою Віктором Анушкевичусом та секретарем міської ради Миколою Вітенком. Останнього депутат попросив привезти на місце мера, проте секретар міськради не захотів прибути на місце особисто. Стосовно мера пан Вітенко повідомив, що не може з ним зустрітись, оскільки той закрився у відділі протоколів та стенограм міськвиконкому (з огляду на обвинувачення у тому, що документи на право власності на земельну ділянку можуть бути виконані «заднім числом», ця обставина є особливо цікавою). Пізніше міський голова сам зателефонував пану Адамовичу і, принагідно порівнявши його з Чіпом і Дейлом, «яких всюди багато», висловив свою думку про ситуацію на вказаній земельній ділянці словами: «Хай там краще будуть митрополичі палати, ніж якийсь забудівник поставить багатоповерхівку». Цікава позиція в контексті наведених вже вище слів мера: «Навіть дозволу на створення проекту землеустрою не давали. Тому що таку б ділянку я запам’ятав би – стовідсотково», – висловлених ним на оперативній нараді 11 червня. Якийсь дивний у міського голови склероз. Чи не так? До речі, слова мера значною мірою підривають довіру до слів отця Романа Кузмінського. Нагадаю, він запевняв протестувальників і під аудіо-запис пообіцяв журналістам, що будуватись на вказаній ділянці нічого не планується. Тобто хтось один з них бреше: або міський голова – про митрополичі палати, або отець Роман – про те, що нічого будуватись не буде.

До речі, передача земельної ділянки у власність Церкви аж ніяк не означає, що на ній буде зведено митрополичі палати, як того хоче міський голова. Обізнані люди поговорюють, що не здивуються, якщо на вказаній земельній ділянці вже невдовзі розпочне будівництво чергової багатоповерхівки будівельна компанія «Ярковиця», заступник директора якої – отець Степан Балагура (рідний брат директора компанії Володимира Балагури) є, за сумісництвом, головою Єпархіального церковного суду УГКЦ. В даному контексті цікавою є та обставина, що виборчий округ, на якому знаходиться земельна ділянка, у Івано-Франківській міській раді закріплено за… Володимиром Колковським, що разом з директором «Ярковиці» Володимиром Балагурою фігурує у минулорічному хабарно-будівельному скандалі…

Та повернімося до міського голови. Спілкуючись з депутатами по телефону, він зазначив, що, якщо вони мешканці не згодні з станом речей, то можуть написати колективне звернення і подати його у міськраду, яка розгляне його на своїй сесії. Так і було зроблено: того ж таки 19 червня ввечері невдоволені громадяни провели ще одне зібрання, на якому підготували звернення до депутатів міської ради, зібравши під листом чимало підписів. Спеціально обрані делегати 20 червня занесли звернення на пленарне засіданні 36-ї сесії міськради…

Питання наразі залишається невирішеним. Експерти ж вважають, що вирішити його сесія міськради і не зможе, оскільки це означатиме позбавити УГКЦ права приватної власності. А воно у нас охороняється Конституцією і законами України.

Сергій Білий, 27 червня 2013 року | № 4 (4)