Лідери Майдану, волонтери, добровольці. Більшість із них думає трохи інакше, ніж решта населення. Їх об’єднує одне – в основу вони ставлять цінності і цілі. При цьому, не особливо замислюючись над методами їх досягнення в рамках існуючої моделі відносин. Якщо система, закон заважають – геть систему. Приблизно так можна охарактеризувати стиль їхньої поведінки.

Можна сміливо стверджувати, що без таких особистостей успіх революції був би неможливий. Вони пішли на ряди міліції, вони формували сотні самооборони, вони стали кістяком волонтерського руху. Пізніше, з початком війни на Сході ці ж люди стали основою добровольчих батальйонів.

Однак, у кожному суспільстві завжди є особистості, які по тих інших причинах не можуть знайти себе в існуючій системі. Особи, які не вписуються в систему, несуть в собі безліч позитиву. Але вони смертельно небезпечні для держави як явища. Вони роблять революції, самозабутньо руйнують стару систему. Але ось невдача – значна їх частина не вписується і в нову. Їм чужа сама ідея «жорсткого виконання законів» і «суспільних компромісів».

Якщо ж система стійка, війною і не пахне це глибоко нещасні люди. Якщо їм пощастить, вони знаходять себе в політиці (як правило, скандальні партії, що займають крайні позиції політичного спектру), ризиковому бізнесі. Але, якщо такій людині не пощастило в пошуку занять, вона виявляється поза законом.

Варто також додати найнеприємніше – відсутність єдності серед самих “ветеранів АТО і учасників Майдану”. Або, якщо бути більш точним – спроби оформити добровольчі частини, постмайдановські структури як філії політичних сил. Якщо такі процеси будуть продовжуватися, то єдиним форматом співіснування політиків стане розділ сфер впливу і територій за принципом кримінальних угруповань.

Таким чином маємо більш ніж серйозну проблему, яка після закінчення війни може поставити хрест на будь-яких спробах реформування країни. І перетворить Україну на таку територію анархії і польових командирів.